Батьківський лекторій
— Моя Галинка ще з п'яти років прочитала буквар. А тепер беремо з бібліотеки дитячі книжки, і вона читає.
— А наш Тарасик знає всі букви, але ще не читає, ми й не вчимо читати — в школі навчать.
— Іринка вміє читати і писати. Вона кожного дня годину навчається — читає і пише.
— А ми не вчимо свого сина ні писати, ні читати, для чого забирати дитинство, воно й так коротке.
Хто ж має рацію з батьків? Сучасні програми першого класу вимагають від дітей відповідної підготовки, в тому числі й знання звуків і букв, уміння читати двоскладові слова, короткі речення. Організовану підготовку дітей до школи здійснюють: дитячі садки. Якщо дитина не відвідує дошкільного закладу, вся відповідальність за підготовку її до школи покладається на батьків. Саме вони мусять ознайомити дітей із звуками і буквами, навчити зливати приголосні з голосними в склади, читати перші слова.
Проте не всі батьки знають, яким методом потрібно вчити дитину читати. В окремих сім'ях використовують побуквенне читання: «Ти говори, Оленко, «м...а-ма, м...а-ма і читай — ма-ма...». Справді, колись учили і в школі читати першокласників за таким методом. Якщо ж дитина навчиться читати за неправильним «дідівським» методом, це принесе велику шкоду дитині в школі, адже перевчити значно важче, ніж навчити. Зараз навчання грамоти в школі відбувається за звуковим аналітико-синтетичним методом. В основі навчання грамоти лежить не буква, а звук.
До семи років у сім'ї дошкільник повинен одержати такі знання з грамоти:
Навчитись виділяти послідовно звуки в словах (рак— перший звук р, другий — а, третій — к), розподіляти звуки на голосні та приголосні (а, є, и, і, о, у —- голосні; м, ш, п, р та ін. — приголосні).
Знати, що мова складається з речень, речення з слів, слова поділяються на склади, склад на звуки, розрізняти звуки і букви.
Знати друковані букви: А, О, У, И, І, Е, М, Ш, С, Р, Л, Н, П, Т, К, В, Г, Д (якщо дитина легко засвоює, можна ознайомити з усім алфавітом), розрізняти маленьку та велику букви, знати їх призначення. Велика буква пишеться на початку речення, в іменах, прізвищах людей, кличках тварин, у назвах міст та сіл.
Складати з букв розрізної азбуки прямі (ма, па, ра, су, на), обернені склади (ам, ум, аш, уш) та двоскладові слова з відкритими складами (мама, рама, тато, пила).
Читати слова та короткі речення, складені з розрізної азбуки або кубиків. В окремих сім'ях дають дошкільнику читати «Буквар». Це робити не слід, тому що в школі у дитини зникне інтерес до навчання, адже матеріал підручника буде відомий. Азбуку на кубиках та в картинках можна давати дитині для самостійних ігор на п'ятому році життя. Діти, граючись з азбукою на кубиках, як правило, легко запам'ятовують та впізнають усі букви до п'яти років. У таких випадках не варто заважати дитині, але й не слід вимагати від неї вивчення букв, якщо у дитини не виник у цьому віці інтерес до графічного зображення звука. Організоване навчання грамоти доцільно починати, коли дитині сповнюється 5,5 років. Спочатку навчіть дитину виділяти звуки в словах, аналізувати звуковий склад трибуквенних слів (мак, рак, суп, сир та ін.) шляхом посиленої вимови кожного звука в слові. Наприклад, дорослий вимовляє «с... с... а..суп» і звертається до дитини: «Який ти чуєш перший звук у слові «суп»? — А тепер послухай, який другий звук у цьому слові: «су...у...у...у...п», третій: «суп...п...п»?» Звук п слід вимовляти з посиленою інтонацією. Запитати у дитини, скільки всього звуків у слові, запропонувати назвати перший, другий, третій. Коли дитина навчиться виділяти послідовно кожний звук в слові, можна давати їй такі вправи:
— Яким звуком відрізняються слова «сир» і «син»?
— Придумай слово, яке б починалося на другий звук в слові «мак» (абрикос), на третій звук в слові «суп» (пилка).
— На якому місці стоїть звук и в слові «гриб»?
— Придумай слово, в якому б звук а стояв на початку (автобус), в середині (мак), в кінці слова (школа).
— Знайди спільний звук в словах скоромовки (лелека, лелека, літаєш далеко).
— Порахуй, скільки звуків в слові (стіл, вікно, ніс, рис, слон).
Дорослі пояснюють дитині, що всі звуки поділяються на голосні та приголосні. Голосні звуки ( а, є, и, і, о, у) промовляються довго, їх можна співати, приголосні ж звуки не можна співати, вони вимовляються уривчасто (г, к, х, п, т), без участі голосу. За вказівкою дорослого дитина знаходить у словах голосні та приголосні звуки, визначає, на якому місці стоїть голосний, на якому — приголосний.
Ще до школи дитину слід ознайомити з реченням практично, не визначаючи правил. Наприклад, поставити на стіл іграшки, запропонувати дитині описати їх, почувши вдале двослівне речення, сказати: «Яке хороше речення ти сказав про іграшку!» — «Лялька сидить», повтори ще раз це речення. В твоєму реченні 2 слова. Яке перше слово? Назви його. Яке друге? Тепер я скажу речення «Лялька спить». Скільки слів у моєму реченні? Яке перше? Яке друге? Придумай речення, в якому було б три слова» (Катруся лягла спати).
Дорослий пояснює: «Коли ми щось говоримо, розповідаємо, запитуємо, ми говоримо реченнями. Речення складається з слів. У реченні може бути два, три і більше слів».
Після засвоєння дітьми речення дорослий вчить дитину поділяти слова на склади, дотримуючись певного порядку: спочатку двоскладові (мама, рама), потім трискладові (машина, малина). Пояснює дитині, що слова поділяються на частини, склади. Скільки голосних у слові, стільки й складів. Наприклад, в слові «рама» два голосних звуки, в першому складі «ра» і в другому «ма». Вимовляють разом з дитиною слово по складах: ра—ма.
В слові може бути два, три і більше складів. Запропонувати дитині назвати двоскладові і трискладові слова, визначити послідовно перший, другий, третій склади. На наступних заняттях діти знайомляться з односкладовими словами. Дізнаються, що частину слів не можна поділити на склади, це слово-склад і вимовляється одразу цілим словом: слон, гриб, суп, рак.
Така підготовча робота з навчання грамоти проводиться протягом вересня — жовтня. У листопаді слід ознайомити дитину з друкованими буквами А, У, М, Ш, навчити її складати прямі та обернені склади, зливати приголосний із голосним. Уникнути побуквенного читання допоможуть ряд прийомів. Так, можна запропонувати дитині пригадати, як вимовляється склад перед тим, як його читати. Наприклад, дитина розклала слово «Маша» на склади (Ма-ша), склад «Ма-» на звуки м і а, з букв розрізної азбуки склала склад «Ма-». Тепер слід його прочитати. Дорослий пропонує пригадати, яке слово вони аналізують, який перший склад у цьому слові, як вимовляється цей склад. «А тепер прочитай його таж, як вимовляла». Цей прийом можна використовувати на перших етапах навчання дошкільників читанню складів і слів, він попереджує побуквенне читання.
Допомагає дитині й читання слів за подібністю. Наприклад, коли дитина за допомогою звукового аналізу прочитала слово «Маша», треба ще прочитати слова: мама, сама, Саша, наша, Паша. Для цього дорослий виставляє ці слова по черзі в касі. Дитина легко може прочитати слова, які відрізняються лише однією буквою без звукового аналізу. Не можна забувати і про артикуляцію звуків, позначених буквами, вона допомагає дітям прочитати потрібний склад, що складається з губних, зубних приголосних і голосних звуків (ма, му, ми, па, пу, по). Скажімо, дитині потрібно прочитати склад «ма». Пропонуємо їй підготуватись до вимови першого звуку м, «стиснути губи», потім до другого — рот широко відкрити, «губи витягнути». «Замкни губи, подай голос, не обриваючи його, скажи а, вийде
склад ма».
Можна запропонувати такий прийом: підготуватись до вимови приголосного звуку перед читанням прямого складу. Дитині слід прочитати склад му. Дорослий пропонує їй приготуватись до вимови приголосного ма, але не вимовляти його, а читати одразу дві букви, склад. Дорослий указкою вказує на голосний звук. Значно полегшує злиття приголосного з голосним, протяжна вимова приголосного з швидким переходом на голосний звук («Вимовляй протяжно перший звук, поки не підставлю другий»: шша, мму, ссо). Цей прийом корисний при читанні прямих складів з протяжними приголосними л, м, р, ш, с. Для самостійних вправ використовується нарощування голосних і приголосних звуків на початку і в кінці слів (у-ра— Шу-ра, оси — роси).
Значно полегшує перехід до плавного читання слів із закритим складом (сом, суп та ін.) правильно поставлена робота з прямими і оберненими складами. Обернені склади слід включати в складові таблиці, проповувати дітям самостійно зіставляти прямі та обернені склади шляхом перестановки голосних букв, оскільки вони утворюють склад. Така робота допомагає дитині краще зрозуміти роль голосного звука в утворенні складів.
Після ознайомлення дитини зі складовим читанням слід говорити їй: «Дивись на голосний звук і говори склад». Якщо дитина читає окремими буквами і не зливає звуків у склад, можна порівняти читання з живим мовленням: «Ти читаєш «миа, миа», коли ти звертаєшся до мене, то так не говориш, а говориш «мама», так і читай злито, по складах «ма-ма».
Для більшості дошкільників властива така помилка, як нечиста вимова звуку, замість ш, м, н, р діти вимовляють ши, ми, ни, ри. Тому цінним прийомом є читання по черзі приголосних звуків і складу (приголосний + и): р-ри, н-ни, т-ти, с-си... Цей прийом допомагає сприймати звук у його чистому звучанні та уникнути помилок у вимові приголосних звуків з голосним призвуком и. Кожного тижня можна ознайомлювати з новою буквою. Знайомству з буквою передує звуковий аналіз слова протягом всього періоду навчання грамоти. До школи дитина називає звук у чистому звучанні р, л, а не ер, ел. Коли дитина навчиться складати з букв розрізної азбуки склади та слова, можна починати читати «Азбуку». Протягом одного заняття слід читати не більше однієї-двох сторінок. Організоване навчання грамоти дитини в сім'ї рекомендується проводити 2—3 рази на тиждень протягом 25—30 хвилин.
А.М. Богуш
"Розвиток мовлення у сім'ї"
(консультація для батьків)
Літо – найвеселіша для дітей пора року. Адже влітку найдовші та найцікавіші канікули. Неповторні тому, що пригоди літа не повторюються з року в рік, а дарують нові види відпочинку, розваги, нові зустрічі. Стільки всього цікавого можна побачити, навчитись та зробити. А ще підрости, зміцніти, порозумнішати.
З метою забезпечення ефективного оздоровлення та повноцінного відпочинку дітей влітку, створення належних умов для освітньої, культурно-виховної, фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи під час літнього оздоровлення дітей в дитячій дошкільній установі проводиться робота щодо оздоровлення дітей. З 1 червня по 31 серпня № 163 в дошкільному навчальному закладі проводиться літньо-оздоровча компанія.
У будь-якому дитячому садочку насамперед дбають про те, щоб діти росли здоровими , веселими та бадьорими. Наш дошкільний навчальний заклад не є винятком.
Літо – найкраща пора, щоб розпочати рішучі дії задля зміцнення здоров'я дитини. Діти та дорослі повинні розуміти цінність власного життя та здоров'я.
Оздоровлення дітей в літній період – складова частина роботи дошкільного закладу зі зміцнення та збереження фізичного та психічного здоров'я дітей.
Літнє оздоровлення передбачає внесення змін у режим дня дітей, а саме:
Максимальне перебування дітей на свіжому повітрі;
Відповідну вікові тривалість сну та інших видів відпочинку;
Достатню рухову активність.
Цієї чудової пори неможливо сидіти в чотирьох стінах. Дитина прагне повітря, сонця, прохолоди, води, що освіжає в спеку. Їй хочеться якомога більше гуляти серед чудової природи й активно рухатися – бігати, стрибати, лазити. Влітку , власне, і починається знайомство дітей із землею, повітрям і водою. Вся навчальна робота цієї благодатної пори року проводиться з хлопчиками та дівчатками надворі. Батьки можуть дозволяти дітям ранкові пробіжки босоніж по травичці та веселе обливання водою – найкращий початок дня.
Теплої пори року одяг дитини має бут легкий і зручний. Найліпше з натуральних тканин, бо синтетичні тканини можуть викликати подразнення шкіри і , навіть, алергію. Панамка, кепка – обов'язковий атрибут літа. Найкраще мати головний убор з козирком, щоб сонце не сліпило очі.
Взуття має бути легке, в якому зручно бігати та стрибати. Найліпше – це сандалики, що мають упор для пальців і добре фіксуються на нозі ремінцем. Закриті туфлі на гумовій підошві, а тим паче кросівки з штучної шкіри, парять ноги, що для дитини дуже шкідливо ( в неї , навіть, може розвинутися ревматизм). «Шльопки» легко спадають з ніг, а якщо маля дуже рухливе, можуть стати причиною вивиху.
Пам'ятайте: на сонці дитині спершу можна перебувати 5 хвилин ( поступово тривалість перебування на сонці доводять до 15 хвилин). Найкраще малюкам засмагати у напівзатінку, що його створюють листя дерев та кущів.
Купатись з дитиною можна , коли температура води перевищить +20 С. Стежте , щоб дитя не пере охололо.
Особлива увага в літній період приділяється і харчуванню дітей. Збагачується раціон дітей за рахунок свіжих овочів, фрукті, зелені.
Літній період особливо сприятливий для початку загартування дитячого організму , як у повсякденному житті, так і спеціально організованого ( повітряні, сонячні ванни, водні процедури, дозований біг, ходіння босоніж тощо). Повітряні ванни приймаються при температурі повітря + 21 С до + 15 С до 30 хвилин влітку. Коли дуже тепло діти можуть бавитися весь день у самих трусиках та легеньких маєчках. Завдяки сонячним променям від під шкірою відкладається вітамін «Д», що оберігає малюків від хвороб.
Водні процедури ( обливання, купання) очищують шкіру від бруду, поліпшують кровообіг у судинах.
Повітря лісів , садів або міських парків насичене особливими речовинами – фітонцидами, що збагачують кров киснем.
Сонце, повітря, вода – то все надійні засоби , котрі, як-то кажуть : «завжди під рукою».
В процесі загартування ними підвищується стійкість дитячого організму до змін у навколишньому середовищі, тренується реакція на перепади температури.
Загартування поліпшує обмін речовин, благотворно позначається на роботі дихальної, серцево – судинної систем, підвищує м'язів тонус. Крім того, воно підвищує провідність у нервових клітинах, що , в свою чергу, сприяє поліпшенню умов для розвитку мислення.
Оздоровлений та загартований організм легше переносить фізичні і розумові навантаження.
Сімейне виховання в формуванні цінностей дитини
Виховання в родині - це те ж життя, і наше поводження й навіть наші почуття до дітей складні, мінливі й суперечливі. До того ж батьки не схожі один на одного, як не схожі один на одного діти. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні й неповторні.
Наприклад, якщо батьки у всьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саме головне батьківське завдання - виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.
Батьки становлять перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають велику роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми подумки звертаємося у важку хвилину життя.
Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини й батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми й батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток батьківській любові - воістину життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя й безпеку, то в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й безпеки внутрішнього, емоційного й психологічного миру людини. Батьківська любов - джерело й гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного й щиросердечного здоров'я.
Саме тому першим й основним завданням батьків є створення в дитини впевненості в тім, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинне виникати у батьківській любові. Сама природна й сама необхідна із всього обов'язків батьків - це любов до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.
І, проте, підкреслення необхідності створення в дитини впевненості в батьківській любові диктується рядом обставин. Не так рідкі випадки, коли діти, подорослішав, розстаються з батьками. Розстаються в психологічному, щиросердечному змісті, коли втрачаються емоційні зв'язки з найближчими людьми. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму й підліткової наркоманії часто стоять не люблячи своїх дітей батьки.
Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину й керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по догляду за нею, у своїх зусиллях по її вихованню, необхідно, щоб дитина відчувала, почувала, розуміла, була упевнена, що її люблять, була наповнена цим відчуттям любові, які б складності, зіткнення й конфлікти не виникали в її відносинах з батьками. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливо правильне формування психічного світу людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити любові.
Багато батьків уважають, що в жодному разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Потрібно категорич-но відкинути це твердження. Всі ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється якийсь емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьків-ської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома або з раннього віку перебуває в яслах і дитячому саду. Не зв'язано це й із забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більше того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включа-ється з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.
Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, що однаковою мірою може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття й переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.
Основа для збереження контакту - щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини, цікавість до її дитячих, нехай самих дріб'язкових і наївних, проблем, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі й свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми й прояви цього контакту широко варіюють, залежно від віку й індивідуальності дитини. Але корисно задуматися й над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми й батьками в родині.
Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати навіть з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми й батьками, мається на увазі якийсь діалог, взаємодія дитини й дорослого один з одним.
Головне у встановленні діалогу - це спільне устремління до загальних цілей, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку спільних дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів й оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до рішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, у відомому змісті її творцем і творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її мети й плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини й дорослого.
Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною досить важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція "над" дитиною. Дорослий має силу, досвідом, незалежністю - дитина фізично слабшала, недосвідчена, повністю залежима. Всупереч цьому батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.
Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі її виховання. Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мірі, у якій їм вдається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконалюванні.
Вимога рівності позицій у діалозі опирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, що виховує, і на самих батьків. Під впливом спілкування із власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії по догляду за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній щиросердечний світ помітно трансформується.
Із цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчак писав: "Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу, що виховує, середовища, оточення й дітей".
Рівність позицій аж ніяк не означає, що батькам, будуючи діалог, потрібно снизойти до дитини.
Рівність позицій у діалозі складається в необхідності для батьків постійно вчитися бачити світ у самих різних його формах очами своїх дітей.
Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до неї, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності. Постійне тактовне придивляння, чуттєвість емоційного стану, внутрішній світ дитини, зміни, що відбуваються в неї, особливо її щиросердечного ладу - все це створює основу для глибокого взаєморозуміння між дітьми й батьками в будь-якому віці.
Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило.
Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми й батьками є прийняття дитини. Що це значить? Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву її індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків.
Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, з усіма властивими їй якостями. Як можна здійснювати прийняття дитини в повсякденному спілкуванні з нею? Насамперед, необхідно з особливою увагою ставитися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини й властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!", "Так навіщо ж я тебе тільки на світло народила, упертюх, негідник!", "Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як надійти!".
Всім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким б справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією не викликалося, завдає серйозної шкоди контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію або помилковий, необдуманий вчинок. Дитина повинна бути впевненою у батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.
Формула істиною батьківської любові, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є" .
Але якщо хвалити дитини за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки в неї недоліків? По-перше, виховує дитину не одне тільки прийняття, похвала або осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії й народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізації любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками й дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такої, якою є, базується на визнанні й вірі в розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Умінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями й недосконалостями.
Контакт із дитиною на основі прийняття стає найбільш творчим моментом у спілкуванні з нею. Іде шаблонність і стереотипність, оперування запозиченими або викликаними схемами. На перший план виступає творча, натхненна й щораз непередбачена робота зі створення все нових і нових "портретів" своєї дитини. Це шлях все нових і нових відкриттів.
Оцінку не особистості дитини, а її дій і вчинків важливо здійснювати, міняючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, ледарем або грязнулею, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і вуж навряд чи це змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той або інший учинок при повнім визнанні особистості дитини й твердженні любові до неї, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження й зробить правильні висновки. Вона може помилитися й наступного разу або по слабості волі піти по більш легкому шляху, але рано або пізно "висота буде взята", а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.
Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще й тому, що досить часто за батьківським осудом стоїть невдоволення власним поводженням, дратівливість або утома, що виникли зовсім по інших приводах. За негативною оцінкою завжди стоїть емоція осуду й гніву. Прийняття дає можливість проникнення в світ глибоко особистісних переживань дітей, поява паростків "співучасті серця". Сум, а не гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції істинно люблячої своєї дитини, що приймають батьків.
Зв'язок між батьками й дитиною відноситься до найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим довше повинен він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане повністю незалежною. Людина не може черпати життєві сили тільки із самої себе.
Людське життя, як говорив психолог А.Н. Леонтьєв, - це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з її батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, які дорослішають, усе більше здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше її удержати. Батьки хочуть уберегти молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі довідатися світу. Цей внутрішній світ здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають проявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини.
Дійсно, дистанція в спілкуванні з дитиною проявляється вже в тій або іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше "Я - сам!", вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого саду.
Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати границі дистанції.
Рішення цього завдання, іншими словами, надання дитині тієї або іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються нею у ході розвитку новими навичками, здатностями й можливостями взаємодії з навколишнім світом.
Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини досить сильно розрізняються по тім або іншому ступеню волі й самостійності, надаваної дітям. В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через все місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, учинках, його не відпускають у походи й поїздки із друзями, охороняючи його безпеку. Він строго підзвітний у виборі друзів, всі його дії піддаються найсуворішому контролю .
Необхідно мати у виді, що встановлювана дистанція пов'язана з більше загальними факторами, що визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить більшим і складним набором різноманітних побудників, позначуваних словом "мотив". В особистості людини всі мотиви вибудовуються в певну, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, чільними, найбільш значимими для людини, інших - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, які неї спонукують. Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними або навіть протилежними по своєму психологічному змісті мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їх власна виховна діяльність, визначати, що рухає їхніми виховними умовами.
10 правил-пам’яток для батьків
Радій з її присутності, сприймай її такою, якою вона є; не ображай, не принижуй, не позбавляй її бути впевненою у собі, не піддавай несправедливому покаранню.
Захищай від фізичних і душевних небезпек, навіть жертвуючи власними інтересами і ризикуючи життям.
Будь прикладом для своєї дитини!
Нехай у вашій сім'ї побутують чесність, скромність, гармонія.
Грайся зі своєю дитиною!
Приділяй їй якомога більше часу, розмовляй з нею.
Привчай її включатися в усі роботи по господарству.
Дозволь дитині набути життєвого досвіду!
Хай навіть не безболісно, але самостійно.
Покажи дитині можливості й межі людської свободи!
Батьки повинні стежити за поведінкою дитини і спрямовувати її таким чином, щоб дії не завдавали шкоди ні їй самій, ані іншим.
Чекай від дитини тільки таких міркувань та оцінок, на які вона здатна у своєму віці, виходячи з рівня розвитку і життєвого досвіду.
Зроби так, щоб спогад про щасливе дитинство зігрівав її все життя.
Знай: життя наших дітей залежить тільки від нас самих!
Сучасна родина і її проблеми
У людини як суспільної істоти мається своєрідна форма орієнтування – спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба «орієнтирів» в емоційному настрою інших людей називається потребою в емоційному контакті. Контакт буває двостороннім, коли людина почуває, що сам є предметом зацікавленості.
Може случитися так, що ціль виховання дитини виявляється саме в задоволенні потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут досить: наприклад, батьки, по тим чи іншим причинам утруднення, що випробують, у контактах з іншими людьми. Найчастіше при такім вихованні виникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.
Виховання і потреба сенсу життя.
Великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, що реалізує потреба сенсу життя. Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не може мобілізувати усі свої здібності в максимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано з обґрунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятним і заслуговуючим схвалення самої людини напрямком його дій.
Задоволенням потреби сенсу життя може стати турбота про дитину. Мати, чи батько бабуся можуть вважати, що зміст їхнього існування є відхід за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коли вони потрібні. Якщо дитина, виростаючи, іде від них, вони часто починають розуміти, що «життя утратило всякий зміст». Яскравим прикладом тому служить мама, що не бажає випускати отрока з-під своєї опіки. У результаті він одержує необхідне почуття своєї необхідності, а кожен прояв самостійності сина переслідує з разючою завзятістю. Шкода такої самопожертви для дитини очевидний.
У деяких батьків виховання дитини спонукається так називаною мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не удалося батькам із за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вони не були досить здатними і наполегливими. Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьків здобуває елементи егоїзму: Ми хочемо сформувати дитини по своїй подобі, адже він продовжувач нашого життя...
Дитина позбавляється необхідної незалежності, спотворюється сприйняття властивих йому задатків, сформованих особистісних якостей. Звичайно не приймаються в увагу можливості, інтереси, здібності дитини, що відмінні від тих, що зв’язані з запрограмованими цілями. Дитина стає перед вибором. Він може втиснути себе в рамки далеких йому батьківських ідеалів тільки заради того, щоб забезпечити любов і почуття задоволеності батьків. У цьому випадку він піде помилковим шляхом, не відповідній його особистості і здібностям, що часто закінчується повним фіаско. Але дитина може і повстати проти далеких йому вимог, викликаючи тим самим розчарування батьків із за несправджених надій, і в результаті виникають глибокі конфлікти у відносинах між дитиною і батьками.
Зустрічаються родини, де мети виховання як би відсуваються від самої дитини і направляються не стільки на нього самого, скільки на реалізацію визнаної батьками системи виховання. Це звичайно дуже компетентні, ерудовані батьки, що приділяють своїм дітям чимало часу і турбот. Познайомивши з якою-небудь виховною системою в силу різних причин довіривши їй, батьки педантично і цілеспрямовано приступають до її безустанної реалізації.
Безсумнівно, у кожної з новомодних виховних систем є свої коштовні знахідки, чимало корисного і важливого. Головне при цьому, щоб батьки не забували, що не дитина для виховання, а виховання для дитини. До речі, батьки, що випливають вихованню по типі «реалізації системи», внутрішньо схожі, їх поєднує одна загальна особливість – відносна неуважність до індивідуальності психічного світу своєї дитини.
Під впливом минулого досвіду, історії розвитку особистості людини в його свідомості можуть з'являтися так називані зверхцінні ідеї. Ними можуть бути представлення про ту чи іншу людську якість як найбільш коштовному, необхідному, що допомагає в житті. У цих випадках батько будує своє виховання так, щоб дитина була обов'язково наділена цим особливо коштовним якістю. Наприклад, батьки впевнені в тому, що їхній чи син дочка повинні обов'язково бути добрими, ерудованими чи сміливими.
Яскравим прикладом може служити ситуація, коли захоплення спортом приводить до того, що чоловіки будують плани про спільні сімейні походи, катання на яхтах, заняттях гірськими лижами, не зауважуючи, що в їхніх мріях про майбутню дитину їм бачиться хлопчик. Але народжується дівчинка, а виховання будується по заздалегідь запрограмованому зверхцінному зразку: чоловічий стиль одягу, зайві для дівчинки спортивні вправи, глузливе відношення до ігор з ляльками і т.п. Усе це може привести до негативних наслідків у психічному розвитку дитини: формування в дитини рис протилежної підлоги, приховане переконання його в тім, що такий, який він є, дитина не потрібний і т.д.
Висновок: регулюючі виховання зверхцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивій дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді і спотворюючи його хід.
Основні складності в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поводженням, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д.
Зупинюся на розповсюджених стилях сімейного виховання, що визначає виникнення конфліктних відносин дитини з батьками.
Авторитарні батьки жадають від підлітка беззаперечного підпорядкування і не вважають, що повинні йому пояснювати причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють усі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно. Діти в таких родинах звичайно замикаються, і їхнє спілкування з батьками порушується. Ситуація ускладнюється, якщо висока вимогливість і контроль сполучаються з емоційно холодним, що відкидає відношенню до дитини. Тут неминуча повна втрата контакту.
Сполучення байдужного батьківського відношення з відсутність контролю – гіперопіка – теж несприятливий варіант сімейних відносин. Підліткам дозволяється робити усе, що їм здумається, їх справами ніхто не цікавиться. Поводження стає неконтрольованим. А підлітки, як би вони іноді не бунтували, мають потребу в батьках як в опорі, вони повинні бачити зразок дорослого, відповідального поводження, на який можна було б орієнтуватися.
Гіперопіка – зайва турбота про дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційному контакті, – приводить до пасивності, несамостійності, труднощам у спілкуванні з однолітками. Труднощі виникають і при високих чеканнях батьків, виправдати які дитина не в змозі. З батьками, що мають неадекватні чекання, у підлітковому віці звичайно втрачається духовна близькість. Підліток хоче сам вирішувати, що йому потрібно, і бунтує, відкидаючи далекі йому вимоги. Конфлікти виникають при відношенні батьків до підлітка як до маленької дитини і при непослідовності вимог, коли від нього очікується та дитяча слухняність, те доросла самостійність.
Відносини між батьками та дітьми залишаються актуальним питанням усіх поколінь і напевно, багато хто з нас був свідком «некоректного» поводження дорослих з власними дітьми. І напевно кожен подумки говорив собі: вже я-то не буду кричати на свого малюка, карати його, грізно сидіти над ним, поки не засне. А на практиці виявляється, що бути «зразковими» батьками зовсім не легко ...
Навіть найбільш спокійні і терплячі батьки деколи відчувають свою безпорадність і, як наслідок, відчувають гнів, роздратування, злість. Як впоратися з цими почуттями, як не допустити агресії по відношенню до власної дитини?
Якщо дитина довела вас до істерики, і ви відчуваєте, що не можете себе контролювати і готові накричати або вдарити, скажіть собі «Стоп». Якщо зовсім не залишилося душевних сил - вийдіть з кімнати. І постарайтеся заспокоїтися. Уявіть собі в яскравих фарбах, що могло б бути, якби ви не стрималися. А якщо ви дали волю своїм емоціям, то поставте себе на місце маленької людини, яка зараз плаче і відчуває себе скривдженою та покинутою власними батьками! Уявіть тільки, який жах відчуває дитина, коли вона бачить розлюченого батька чи мати!
Знайти компроміс
Вам здається, що ваша дитина часом навмисно виводить вас з себе. Насправді (так найчастіше і буває) вона хоче вам щось пояснити, але не може - через брак словникового запасу або з якоїсь іншої причини. Неможливість зрозуміти власного малюка - одна з основних проблем, з якою стикаються багато батьків. А звідси і конфлікти, і гнів ...
Нерідко мами скаржаться, що «моя дитина не хоче зі мною займатися». А з нянею або репетитором вона охоче береться за кубики або книжки. У цій ситуації можете собі, як мамі, поставити «двійку». Коли фахівці-психологи починають з'ясовувати причину, виявляється, що маму «дратує, коли він не розуміє». У той час як педагог (в силу своєї професії) терплячий, дає можливість дитині зробити помилки і виправити їх. Причому багато мам і тат копіюють поведінку своїх батьків, самі того не підозрюючи, - вони вже забули, що колись їх також «вчили» складати числа і грамотно писати.
Кожній мамі здається, що її дитина найкраща. Це, до речі, так і є. І їй неодмінно хочеться, щоб малюк схоплював все нальоту, швидко і правильно виконував завдання. Але ж дитину треба всьому навчити, все показати і розповісти. А для цього мамі потрібно чимало попрацювати.
Нерідко дитина починає вередувати, коли ви знаходитесь в громадських місцях - в магазині, наприклад. Вона привертає до себе увагу навколишніх і змушує маму робити те, що їй потрібно. Їй потрібні глядачі, які її підтримають. І які завжди підтримують: несхвальним поглядом, непотрібними коментарями: «Що за матір, заспокоїти не може ...»,« Так купіть ви вже йому ...». У такій ситуації мамі потрібно проявити мужність, не звертати уваги на думку оточуючих - ви знаєте свій бюджет, знаєте свою дитину і розумієте, чим викликана така реакція улюбленого чада. Якщо ви піддастеся дитині, вона це запам'ятає і завжди буде так реагувати на вашу відмову. Спокійно розрахуйтеся в касі і прямуйте до виходу. Дитина буде спостерігати: " Мама не звертає на мене уваги?" Після цього вона обов'язково встане і побіжить слідом за вами, а її істерику ніби «вимкнуть».
До речі, з дітьми можна й потрібно домовлятися перед тим, як ви разом йдете у магазин, що ви будете сьогодні купувати, а що - ні. Між іншим, вже у чотири роки дитина цілком може зрозуміти, що деякі покупки не передбачені сімейним бюджетом. У цьому випадку вона буде знати, чому саме на цьому тижні не отримає чергову машинку і буде до цього готова. І тоді вам не доведеться в магазині червоніти за свою дитину, що кричить і катуляється по підлозі на очах у шокованої публіки.
Психологи радять: як можна більше спілкуйтеся зі своїми дітьми. Чим більше ви спілкуєтеся, тим більше вона вас розуміє. А значить, ви розумієте один одного і можете прийти до компромісу. Навіть якщо дитина своєю істерикою зганьбила вас на весь двір, з нею потрібно поговорити (звісно, коли вона заспокоїться): «Дорогий, мені не подобається, коли ти так себе ведеш. Коли ти так робиш, мені дуже неприємно і зовсім не хочеться ні грати з тобою, ні розмовляти ... »Тільки ні в якому разі не можна кидатися фразами типу« Ти поганий »,« Я тебе віддам іншій мамі! »І т.п. Це вже буде емоційне насильство, яке породжує страхи в душі малюка.
Як бути, якщо ...
Звичайно, ми не роботи і в житті буває всяке. І якщо ви розумієте, що в якийсь момент можете не стриматися від проявів агресії по відношенню до дитини, запам'ятайте кілька правил:
По-перше, дитину не можна бити. Ніколи. Навіть незважаючи на ступінь її провини.
По-друге, не можна кричати на дитину. Точніше, не можна робити це постійно, інакше виросте невротик або абсолютно некерована людина. Вона просто звикне до того, що з нею завжди розмовляють на підвищених тонах, і на неї вже нічим не можна буде вплинути. Звичайно, бувають випадки, коли доводиться підвищити голос. Наприклад, щоб вберегти від небезпеки: «Не чіпай, гаряче!» Навіть якщо він не сприймає ваші слова, сказані спокійним голосом, варто сказати чітко і строго, але ж зовсім не кричати.
Ну, а якщо ви накричали на свою дитину тільки тому, що увірвався терпець, втомилися або неприємності на роботі і відчуваєте, що були неправі, майте мужність вибачитися перед нею. Поговоріть з нею з позиції рівних, поясніть, чому себе так вели. Так ви навчите своє чадо бути чесним, об'єктивним і визнавати власні помилки.
Ні в якому разі не можна ображати дитину. Це, напевно, навіть гірше розмови на підвищених тонах. Зневажливі висловлювання ( "пхикати як маленький"), насмішки, порівняння з іншими дітьми знищують особистість, самоповагу в дитини.
Пам'ятайте, що не можна лякати малюка, сіючи в його душі необгрунтовані страхи. Звичайно, повідомляти про реальні небезпеки (чужі люди, дорога тощо) необхідно, причому не приховуючи можливих наслідків. Однак не можна лякати дитину якоюсь букою, яка живе під ліжком і вилізе, якщо вона зараз же не закриє очі і не засне.
Коли дитина стає зовсім нестерпною, використовуйте перевірений спосіб - відведіть в кут або в те місце, де немає телевізора та іграшок. Не варто кричати на неї, просто спокійно скажіть: «Ти занадто агресивний, посидь тут п'ять хвилин». Повірте, це серйозне покарання для малюка, тому що навіть кілька хвилин, під час яких він не займається нічим цікавим, здадуться для нього годинами. Час ізоляції залежить від віку дитини: трирічний малюк відправляється на стілець на три хвилини, п'ятирічний - на п'ять. Якщо ще не скінчився призначений час, то краще не вступати з дитиною ні в які переговори. І тільки потім можна з'ясувати, чи зрозуміла, за що її покарали.
Хочеться додати, щоб Ви не забували, що діти розумніші і мудріші за нас. А ми, дорослі, чомусь не довіряємо їм: як це, адже він не має такого життєвого досвіду, і він взагалі ще маленький і нічого не розуміє. Насправді дитина в будь-якому віці вже все розуміє, вона бачить і відчуває. Тому спочатку потрібно звикнути спілкуватися з нею на рівних. Малюк це обов'язково оцінить і буде вас поважати. А значить, і в три роки, і в тринадцять ви зможете знайти з ним спільну мову.
На замітку
Коли ви відчуваєте, що нерви на межі, що ось-ось зірветеся, скажіть дитині: «Я на тебе дуже серджуся. Будь ласка, піди ». Потім можете поволі порахувати до десяти, а вже тоді, заспокоївшись, починайте діяти. Або просто згадайте власні дитячі витівки. І тоді ви точно залишитеся спокійною і об'єктивною.
Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.
Привчайте дитину:
ü перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;
ü під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;
ü після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.
Якщо дитина харчується у дитячому садку, відкоригуйте режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.
Формуйте у дитини культурно-гігієнічні навички під час вживання їжі. Навчайте малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним.
Обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати у дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:
ü привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);
ü виховувати слухняність, пошану до дорослих;
ü заохочувати висловлювати прохання;
ü навчати словам ввічливості.
Подбайте про те, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням обдавайте окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.
У разі епідемії гострих кишкових інфекцій чи грипу обов’язково дотримуйтеся порад санітарно-епідеміологічних станцій.
